Лідер Української народної партії Юрій Костенко розглядає пенсійну реформу, надбавку працівникам освіти, адміністративну реформу, справу Кучми та інше.

МВФ не надасть нам транш, головною причина - ми не виконали ухвалення пенсійної реформи. Це на краще чи це на гірше?

Я тут більше бачу позитивів. По-перше, той варіант пенсійної реформи, запропонована урядом, це не пенсійна реформа, це скоріше намагання перекласти відповідальність уряду за провал соціально-економічної політики на плечі співвітчизників. Адже відомий факт, що пенсійні реформи у світі робляться в умовах економічного зростання, в умовах потреби у робочих місцях. Тільки тоді людина перед пенсійного віку має шанс отримати робоче місце. І такі кроки робляться завжди із балансуванням. З однієї сторони люди певні вигоди повинні мати щодо переходу на нову систему пенсійного забезпечення, з іншого боку у держави мають бути певні ресурси для того, щоб цей перехід не був таким болючим. Наприклад, перехід від так званої консолідованої системи пенсійного забезпечення до накопичувальної, коли сама собі накопичує власний пенсійний фонд, воно дає суттєвий економічний ефект тільки тоді, коли все починається на основі економічного зростання. В Україні поки що тенденції до економічного зростання такі надзвичайно не певні, попри те, що уряд переможно заявляє про збільшення доходів державного бюджету у першому кварталі і про те, що йому не потрібні кошти від МВФ, я все ж таки думаю, що це тимчасова тенденція. Тут треба іти і на реформи, і, в першу чергу, економічні, і на те, щоб робити запозичення, бо все ж таки кошти від МВФ найдешевші, до яких має доступ Україна. Але от куди мають спрямовуватися ці кошти, однозначно не на проїдання.

Однозначно, на стимулювання економіки, економічного розвитку. Тільки в такому випадку може бути певний позитивний ефект і для пенсіонера і для української економіки.

Працівники освіти вибороли собі 20% надбавку, де відшукати ці гроші?

Уряд готується ж вносити зміни до бюджету на 2011 рік в плані збільшення видаткової частини. Якраз це є той ресурс, який можна спрямувати на підвищення заробітної плати вчителям. Тим більше, що ситуація із збільшенням цін на житлово-комунальні послуги, електроенергію, в першу чергу, боляче б`є по бюджетникам: вчителі, лікарі, працівники культури, які отримують «мінімум мінімове» тому тут треба шукати ресурси і резерви. Щодо додаткових доходів бюджету, то я думаю, що тут діє 2 обставини. З однієї сторони, враховуючи експортну орієнтацію української економіки і зростання цін на світових ринках на метал, на продукцію хімічної промисловості, дійсно збільшилися в державному бюджеті доходи. З іншого боку, я поки що в плані внутрішньо економічної політики не бачу стимулів для того щоб оживало мале підприємництво, середнє підприємництво без чого говорити про стабільне економічне зростання дуже важко. Тобто тимчасові є накопичення, але наскільки вони будить довгими і тривалими ніхто не може спрогнозувати. Скоріш за все ми вийдемо при такій економічній політиці, яка сьогодні заганяє в тінь малого підприємця, при економічній політиці, коли відкривати або творити собі робоче місце невигідно. При такій економічній політиці говорити про економічне зростання може лише романтик або людина, яка не розуміється в економіці.

Адміністративна реформа, суть, що змінилося?

Я маю власний адміністративний досвід, 6 років я міністром в уряді і в мене був один перший заступник і 2 заступника. Цього було абсолютно достатньо для організації ефективної співпраці міністра із своїми заступниками. Я не розумію як можна здійснювати системну роботу, наприклад, 6 чи 8, а в деяких міністерствах в певний час було більше 10 заступників. Це вже щось таке із сфери наукової адміністративної фантастики. Тому все, що робиться в Україні в плані амін реформи, це, як на мене, чергові перестановки тактичного плану, які не мають жодного відношення до покращення системи управління чи в уряді чи в адміністрації, чи загалом зменшення державних витрат на службовця-управлінця, чи покращення за допомогою кращого адміністрування покращення економічної політики в державі. Тобто реформи кабінетів відбуваються самі по собі, а життя за вікнами адмін будинків чи Адміністрацією президента, чи урядового, чи ВР відбувається за іншими сценаріями. Тому 20 років ідуть експерименти з адмін реформами. Я пам’ятаю дуже багато рішень ВР щодо змін системи управління, покращення якості, ефективності, а практика лише свідчить лише про одне: з кожним таким рішенням чисельність апарату як правило не зменшується, а збільшується, а відтак державні видатки на управлінську частину лише збільшуються. Тому навіть і в цьому випадку навіть те, що опубліковано показує, що на 90 одиниць апарат Адміністрації президента не зменшується, а збільшується. От вам підсумок, що таке нова адміністративна реформа у виконанні нової політичної команди.

Рокіровки завжди проводяться, коли одна складова оточення перших осіб перемагає іншу складову. Не секрет, що в колі тих, хто обслуговує діяльність президента держави завжди точиться шалена конкурентна боротьба. І в цій конкурентній боротьбі тимчасово перемагає одна чи інша особа. Це не має жодного відношення до ефективності державного управління і до тих проблем, якими живе сьогодні пересічний громадянин. Тому 20 років відбуваються так звані державні експерименти, але якщо порівняти, наприклад, чого досягли такі ж пост комуністичні країни як Польща, Прибалтійські країни, Чехія в плані і амін реформ, і економічних реформ, і наповнення бюджету, то ми ні в чому не можемо себе порівнювати із європейськими країнами. Ми скрізь програємо, тому що наслідком будь-якої реформи економічної чи адміністративної має бути краща якість життя. В Україні майже 20 років рівень життя і матеріального забезпечення переважної більшості громадян не змінюються. Попри зростання цін, попри те, що наче ми кудись рухаємося, кудись розвиваємося.

Справа проти Кучми

Я можу дещо по іншому сказати те, що відбувається навколо екс-президента. Коли раптом Україна дізналася про касетний скандал, як ви знаєте це сказав Олександр Мороз, то в Україні почали стрімко наростати події, якими нас однозначно відкинуто було від європейського напрямку зовнішньої політики. Я нагадаю, що на своїй інавгураційній промові вдруге обраний президент Леонід кучма сказав, що головною стратегією для України він бачить стратегію у євро інтеграції та набуття членства у НАТО для того, щоб Україна увійшла у систему колективної безпеки. І раптом касетний скандал. Потім, як ви знаєте, акції Україна без Кучми, масові протести, розмови про те, що Кучма має піти у відставку і все інше. Наша партія була учасником цих подій. Я пам’ятаю засідання Комітету національного порятунку, до якого входили спочатку і Симоненко, і Мороз, і Тимошенко, представники інших політичних сил. І тема, яку обговорювали була «А якою має бути політика після того, якщо, наприклад, Кучма піде у відставку, і от комітет стане владою в Україні. Враховуючи протиріччя, які ми традиційно мали. я представляв політичну силу, яка вийшла із рухівського середовища, ця політична сила із правою ідеологією, ідеологією ринкової економіки, із ідеологією земельної земельної реформи (право на приватну власність на землю). І тут раптом Симоненко, Мороз, які зовсім на інших сторонах політичної позиції. Я задав питання, а яку ми будемо будувати політику, якщо раптом ми станемо владою. Щодо євро інтеграції, щодо набуття членства НАТО, бо для нас це питання зовнішньої політики приорітет номер один, я кажу про УНП. Ну і ви розумієте, що за відповідь ми отримали на цьому зібранні: це не головне, головне - взяти владу у свої руки.

Тепер ще один відступ від прямого запитання стосовно цих подій навколо Кучми. 5 років ми були у помаранчевій владі, я кажу про УНП, хоча я не був ні прем’єром, ні там ні віце прем’єр-міністром, але партія брала участь у формуванні цієї владі і була у більшості ВРУ. За 5 років ми не наблизилися ні до Європи, ні до НАТО, тому що не були ухвалені відповідні закони і не тільки ВР і кабінетом Міністрів, який очолювала біля Тимошенко і іншими органами влади. Тобто я можу так сказати, що ми ще далі трошечки відійшли назад, ніж вперед. Оце я говорю тільки для того, щоб ви розуміли, що коли відбувся касетний скандал, то Україну дуже далеко відкинули назад від НАТО, від Європи в обійми знову ж таки Росії. І коли мене запитували, хто стоїть за касетним скандалом? Я завжди відповідав: Ніхто ніколи не дізнається, хто був замовником убивства Георгія Гонгадзе. Тому що це політичне вбивство. Як свідчить світова політичні вбивства ніколи ніхто не розгадує. Це стосується і Кеннеді, і Патріса Лумумба, Улофа Пальме, шведського прем’єр-міністра, і багатьох інших.

Теж саме, на превеликий жаль, відбудеться і у нас. Але наслідком того, що відбулося, що називається касетним скандалом, убивство Гонгадзе, для України відомий. Замість євро інтеграції повернулися назад до російської інтеграції. Тому з цієї точки зору для мене, як для політика, очевидним є факт, що в цьому вбивстві була зацікавлений хтось інший, хто повертав всю українську політику назад, у Росію до імперського минулого.

Отже, тепер повертаємося до сьогодення. Що сьогодні може встановити суд? Так, що голоси належать відповідним людям. Але чи були на плівках Мельниченка були вказівки щодо знищення Гонгадзе? Наскільки я знаю (те, що раніше було оприлюднено в ЗМІ), цього немає. А відтак постає питання, ну так обговорюють питання про те, що треба якось нейтралізувати активність покійного чи пропавшого безвісти Георгія Гонгадзе. Але я хочу сказати, наприклад, як член Кабінету Міністрів, коли Кучма був прем’єр-міністром, то знаєте, які він висловлювання застосовував до своїх колег по Кабінету Міністрів? Зовсім різного плану і за деякі речі, які робили міністри не фахово і не професійно, він також вживав цей термін « що за такі речі треба знімати голови». Тому от вам відповідь на питання до чого це може дійти.

І останній штрих, чому зараз цю справу піднято. З урахуванням того, що захід дуже болісно реагує на те як нова владна команда починає використовувати Генпрокуратуру проти вчорашніх високо посадовців, це впадає в око. І тому переслідування начебто за порушення законодавства в Україні поступово перетворюється у переслідування опозиції за політичні погляди. Для того, щоб пом`ягчити цю складову українського політичного життя я думаю, що і була придумана ця ідея із поверненням до справи Гонгадзе, із притягненням найвищих топ посадовців до цієї теми, а відтак сьогодні уже суспільна свідомість поступово переходить від екс прем’єр - міністра Юлії Тимошенко до екс президента Кучми. Я думаю, що політ технологи, які працюють з новою політичною командою, а вони працюють, як відомо, за сучасними технологіями, мабуть це є відповідь на питання чому саме зараз.

Як це відбивається на іміджі України?

Все що відбувається в Україні н тільки зараз, а й 20 років дискредитує нас, на превеликий жаль. Я кажу це із болем, бо я причетний до боротьби за незалежність України, але те, що вона не відбулася як незалежна держава в усіх проявах. Ми не маємо розвинутого демократичного суспільства, де на виборах іде боротьба за кращу суспільну ідею, програму, її реалізацію. На виборах змагаються бренди, вожді, бюджети виборчі рекламні, але тільки не те, що цікавить суспільство. Ми не маємо економіки, де людина може сама собі створити робоче місце, бо державна політика дає економічну свободу. Ми не маємо сьогодні відповіді, що буде з українською землею. З однієї сторони в Конституції написано, що це є надбання українського народу, але ті кроки, які сьогодні робить нова політична команда ведуть нас до того, що земельний фонд може поступово перейти або в руки латифундистів декількох сімей українських олігархів або як в Аргентині 80% стало надбанням іноземного капіталу. Ми ж беремо міжнародні кредити в МВФ, а розраховуватися уже ж немає чим. Тому Україна і Україну, на превеликий жаль, у світі асоціюють із Чорнобилем, із найбільшою корупцією, із Кличками, раніше був Шевченко. А це дуже малий перелік того, що робить цю державу у очах світової спільноти і перспективною і привабливою. Тому я роблю такий невтішний висновок: все що робиться, в тому числі, і сьогоднішня ситуація – це скоріше дискредитація і України і українців, і українського політикуму. Я за те, щоб всі, хто порушує закони звичайно, що їх в першу чергу притягати до відповідальності. Але це має бути і не тільки стосовно вчорашнього міністра, чи прем’єр-міністра, чи президента. Але і сьогоднішніх дій влади. Уже сьогодні можна наводити безліч прикладів того, як розкрадаються бюджетні кошти, як не за цільовим використанням знову ж таки кошти державні, чи з державної кишені перекочовують в приватні кишені.

Подивіться, що робиться з Києвом. Все історичне середовище нищиться. Нещодавно Юрій Костенко і депутат Заєць як депутати провели у ВР закон про 5 річний мораторій на вирубку зелених насаджень міста Києва, особливо в рекреаційних зонах. Подивіться, що робиться вздовж берега Дніпра. На лівому березу, е добудовується греко католицький собор у що там перетворили зелену зону, відпочинкову зону. І це робиться попри наявності закону, попри те, о говорять, що влада нова береться за боротьбу із порушниками законодавства. То треба ж на всі речі реагувати, включно із тим, що сьогодні відбувається. О тоді я скажу, так, нарешті влада почала боротися з корупцією. А якщо говорити про економічну корупцію, то економічні злочини, то Господи Боже, що тут робиться. Я тут більше бачу знову ж татки політизацію, включно із процесом щодо екс президента, а не намагання встановити істину, справедливість, і дати за рахунок цього Україні шанс рухатися все таки в сторону Європи, європейської демократії, європейського право, де людина в центрі уваги і суду, і уряду, і загалом закону, а не ті, хто сьогодні наближені до владного крісла.