Народний художник України Михайло Кокін в рік свого  дев’яносторічного  ювілею, до якого, на жаль, не дожив, переживає  новий пік популярності. На відкриття його ювілейної виставки в Кіровограді в галереї «Єлисаветград» зібралися десятки кіровоградців, як його шанувальників, так і ті хто багато чув про його творчість, але не мав змоги побачити  на власні очі його полотна.

 На відкритті, крім гостинного господаря галереї Миколи Цуканова та організатора туру виставок Юрія Афанасьєва, були присутні  четверо щасливців, які були знайомі з великим майстром, або мали безпосередній дотик до його творчості. Мистецтвознавець та заслужений журналіст України Броніслав Куманський розповів про своє листування з Михайлом Олександровичем під час свого навчання, коли писав курсову роботу про його картину «Доярка».  Броніслава Петровича вразила увага митця до простого студента та його велика допомога. А ще про митця розповідали художники Михайло Надєждін та Володимир Волохов та Микола Цуканов.

Кокін Михайло Олександрович  народився 16.07.1921, в Катеринославі (Дніпропетровськ). Заслужений художник України (1976 р.). Народний художник України з 2001 р. Член Спілки художників СРСР з 1958 р. Закінчив Дніпропетровське державне художнє училище (1941 р.), учителі за фахом - М. Панін, М. Погрібняк; Київський державний художній інститут - у 1954 р., керівники майстерні - С. Григор'єв, В. Костецький.Бере участь у виставках з 1947 р. Член СХУ (1958, Дніпропетровська організація). Персональні виставки: 1959, 1972, 1978, 1981, 1985, 2002 – Дніпропетровськ; 1962, 1985 – Київ; 1988- Миколаїв. Його твори зберігаються в Дніпропетровському художньому музеї та Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. І. Яворницького, художніх музеях Чернігова, Донецька, Кам'янець-Подільського, Каховці, музеї-заповіднику Т. Г. Шевченка в Каневі та інших, у приватних колекціях багатьох країн світу (Франція, Іспанія, Канада, США та ін).

Працював головним художником Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату.

Ветеран Великої Вітчизняної війни.Нагороди: орден Вітчизняної війни І й II ступенів, орден Червоної Зірки, медалі.

 Ще 12-річним хлопцем, по своєму бажанню прийшов в студію Палацу піонерів, керівником якої була чудова людина і художник В. В. Девятнін . Він  і побачив дар божий у хлопчика,  а тому багато з ним працював. І цілком закономірно,  що з 1937 року для Михайла Кокіна стало alma mater Дніпропетровське художнє училище.

Але, на жаль, не судилося його закінчити, бо почалася війна. Замість художнього училища закінчує Сталінградське танкове. Молодий лейтенант захищає Кавказ,  а потім – були Сталінград, Курська дуга та  важке поранення.  А далі знову ще довга фронтова дорога через всю Європу до великого Дня  Перемоги. 2 ордени Великої Вітчизняної, орден Червоної зірки, безліч медалей, і вже капітан. Попереду  могла бути кар'єра військового, алене відступися від дитячої мрії стати художником. Він повертається в рідне місто, в 1947 році і таки  закінчує Дніпропетровське художнє училище по класу прекрасного педагога, учня І.Е. Ріпина, М.Н. Паніна.

Далі  в біографії Київський художній інститут. І тут вчителі  знову відомі українські художники Г.С.Меліхов, В.Н. Костецкий, С.А. Григорьєв, які  багато чому  навчили Михайла Олександровича. І не випадково його дипломна картина  стала золотою медалісткою Першої всесоюзної виставки дипломних робіт 1954 року. Молодого художника залишають в Києві, але він повертається в рідне місто. Довгі роки він був головним художником художньо-виробничого комбінату. Але це не перешкодило його активній творчій діяльності. Мольберт Михайла  Кокіна не стояв без полотна жодного дня,  а палітра і кисті ніколи не висихали.  За житя майстер встиг створити понад 2 тисячі полотен. Абсолютна більшість їх сьогодні розійшлося по містах і селах далекого і ближнього зарубіжжя. Його чудові полотна, частина з яких нині завітала і в Кіровоград, презентують  світові, що є незнайомим, але таким прекрасною країною, як наша батьківщина  Україна..

 В творчості Михайла Кокіна з поля зору художника ніколи не зникали класичні жанри мистецтва:  жанрова картина, портрет, пейзаж, натюрморт, ні за яких обставин він не зраджував традиціям реалізму, творив образи прості, як правда,ведверті та  мудрі, як життя. І весь довгий шлях в мистецтві був в постійних творчих пошуках.А це стимул, який  примушує пізнавати навколишній світ і людину в ньому, творчо зростати, знаходити своє місце в бурхливому і неоднозначному розвитку мистецтва XX-XXI сторіч.

Але при всій синтетичності та багатогранності таланту майстра, за всіх його успіхів в портретному, історичному і жанровому живописі, безумовно, найяскравіше його індивідуальність розкривається, мабуть,  в пейзажі.  Він подорожував від Чукотки до Парижа, через Кавказ і дороге його серцю українське село Єгоріно на тихій прозорій річці Орелі. Різні краї писав, але серце і душа його творчості були в  УкраїнІ, якій він присвятив своє життя, натхнення, любов, створивши справжню живописну  галерею, що складається з сотень творів. Він ніколи не вибирав ефектні мотиви, сюжети його пейзажів прості. Серед них розливи річки навесні, перше дихання після зимівлі землі, перший пролісок і буйство весняного саду, морські краєвиди.А ще щедрість хлібних полів, многоцветие золотої осені, буйні і тихі "вітрові пісні" і  багато іншого захоплюючого.

 Саме тому в  майже кожному пейзажі відчувається його жива душа,  яку зхвилвали споатереження навколишнього світу.  Все це відображене в пластичниха характеристиках з найтоншими тональними  нюансами, стриманими  порухом кисті. Тут кожен мазок - чиста живописна крапля, яка, зливаючись з іншою, створює  загальний образ твору.

 А ще Михайло  Кокін неабиякий мариніст. Він  тонко відчуваєв своєрідність морської стихії, вільний ритм руху хвиль, колірні і світлові ефекти на воді. Холодні сіро-зелені кольори Прибалтики,   блакитно-сині кольри далекої Чукотки, золотисто-блакитні з білими "баранчиками" теплі води Чорного моря в його полотнах , це така різна це водна стихія, яка привертає художника, а з ним і глядачів.

З-під пензля художника вийшло і багато чудових натюрмортів. Вони створюють неживий мікросвіт, а  насправді  є частиною живого світу.  Тому можливо невипадково зображення його натюрмортів були обрані для сувенірної продукції присвяченій цій виставці, яка стала прем’єрним святом для галереї «Єлисаветград». На відкритті виставки лунали чудові мелодії скрипки, було сказано багато чудових слів на адресу митця та організаторів виставки.

 До своїх 90 років Михайло Олександрович, на жаль, трохи не дожив, тримаючи  до останього пензель у своїх руках. Але на цій виставці він був присутній своїми чудовими творами, які не залишають нікого серед байдужих. І тому на побачення з Михайлом Кокіним найближчим часом прийдуть ще сотні кіровоградців та гостей міста.