(доповідь на конференції голови ВГО ТВУН Івана Любаса)

Шановні делегати Товариства та гості нашої Всеукраїнської конференції ВГО "ТВУН”! Сьогодні ми зібралися, щоби проаналізувати кампанію з виборів депутатів та голів місцевих рад, а також оцінити наші надто скромні успіхи в цьому спринтерському марафоні.

Насамперед мусимо враховувати те, що антинаціональна влада як так званий парламент, так і Президент держави, зрозбила все, що змогла щоби націонал-патріоти якомога меншим числом представляли владу на місцях. Це і дискримінаційний Закон України про вибори до місцевих рад, і стислий термін підготовки до виборів, а найголовніше, що громадські організації, тим Законом, позбавлені права висувати членів своїх організацій та симпатиків кандидатами як по багатомандатних округах, так і по одномандитним.

До цього варто додати те, що організації, котрі не підконтрольні іноземному впливу, водночас позбавлені "спонсорських” коштів, а це означає, що вони не можуть конкурувати з кандидатами в депутати від бізнес-партій, чи партіями, які мають в Вашингтоні, Тель-Авіві чи Москві багатого покровителя. Саме такою "попелюшкою” і є Товариство відродження української нації, котре не є кероване бізнес-холдингами, ні іноземними центрами і самофінансується своїми скромними статками.

Згідно рішення Проводу ВГО ТВУН, члени нашого Товариства кандидували до місцевих рад від різних націонал-партіотичних партій, ліберальних, а також від ВО "Свобода”. На мою, суб’єктивну думку, це було помилкове рішення тому, що більшість національних ліберал-демократичних партій на цю пору здеградували, є невпливовими. Навіть маючи депутатів у Верховній раді України, а можливо саме тому, що вони там паразитують, зрадивши виборців, вони мають негативний авторитет серед українства, а тому йти від збанкрутілих політично партій і партійок було приречене на програш. Та й ідучи кандидатом від скомпроментованої партії, будь-який порядний кандидат водночас втрачав власний авторитет, намагаючись відродити політичного трупа, скомпроментовану партію. Та кожна організація, а ТВУН не виключення, розбудовує свою організацію не з ідеальних, а живих людей, котрі мають свої плюси і мінуси, і не завжди можуть уникнути спокус, котрі зустрічаються на політичному шляху. А тому, щоби, насамперед, уникнути і цих ризиків, і не реанімувати приречені партії від їхньої політичної смерті, пропоную розбудовувати наші осередки по районах  всіх областей, реєструвати їх в обласні організації і, по готовності, провести Всеукраїнський зїзд ТВУН і перереєструвати громадську організацію в українську партію «Відродження української нації», а не витрачає сили й кошти намарно. Одночасно Провід ВГО ТВУН повинен вести активну роботу по залученню колишніх структур партій, які розчарувалися в своїх партіях, і тяжіють до націократії. Зокерема це члени УКРП, що саморозпустилася, а головне залучати до своїх лав свідому українську молодь. Зрештою, працювати з молоддю, щоби вона ставала свідомою свого українства!

Хочеться особливо відзначити те, що ті члени Товариства, котрі йшли кандидатами від тих округів, де вони народилися і, де їх знають в обличчя, а головне по їхніх добрих вчинках на користь села, округу, міста, чинили добрі справи для своїх земляків, тим кандидатам ніхто і ніщо не завадило бути обраним депутатом відповідного округу. Для прикладу таким  депутатом на Рівенщині став член нашого Товариства Олег Гуменюк, а також Чернівецька обласна організація, котра провела успішну виборчу кампанію в області, де кандидати йшли на вибори на своїх малих батьківщинах і де їх та їхнього голову, Поляка Михайла Петровича, письменника, журналіста, краєзнавця знають і шанують не лише на Буковині.

Чинити добрі справи для себе і для людей, а також для власної організації легше, коли ти при владі, у самій владі. Тому мусимо, своїми добрими вчинками заслужити на те, щоби українці довірили нам ту владу, довірили нам представляти їх у владі. Бо це єдиний законний спосіб стати позитивним чинником влади і працювати на користь української нації, згідно законів України, Конституції і Статуту ВГО "Товариство відродження української нації”. До збройного способу приходу до влади ми не закликаємо, як законопослушна організація, а найголовніше тому, що наша структура і створювалася для того, щоби відроджувати кращі традиції української нації, в тім числі й самоврядні та державотворчі, свідомість нації, її шляхетність і подвижництво заради національної держави, заради добробуту нації. І навіть, якби якась інша структура надувала щоки, що ми, мовляв, готові зі зброєю в руках стати на захист Вітчизни, то мусимо тверезо глянути на стан готовності нації до самозахисту. Наразі лише напів-спортивна молодіжна організація "Тризуб” імені Степана Бандери готова полягти за Україну, а що стосується, наприклад, КУН чи ВО "Свободи”, то першим вік уже цього не дозволить, а другим переповнений шлунок. В чому намагався переконати мене один із "політологів Свободи”, як він сам себе назвав: "Що ви, пане Любас, якусь "націократію” пропагуєте! – український народ нині мислить шлунком (Житомир, день Незалежності, біля памятника Шевченку, 2010рік). Називається – свої шкурні переконання клерк від "Свободи” (не маю наміру звинувачувати всіх членів партії) переклав на цілу націю! Але за своїх "політологів” нехай відповідає сама партія...

Вважаю, що Товариство відродження української нації в своїй роботі по виконанню статутних і програмних завдань могла би тісно співпрацювати з ОСІДом рідновірів в Україні, оскільки ця релігійна структура є націоналістичною, як і ми. Тим паче, що значна частина керівників і членів обласних структур нашого Товариства є рідновірами, навіть рун-татами. Мета у нас спільна – відродити духовність української нації, а релігія є одним із елементів духовності. Бо переконувати сучасну комп’ютеризовану освічену молодь, що вона повинна любити і захищати семітський Йордан чи Палестину надто важко, а от за рідні степи, Дніпро чи за рідні Карпати – це нам ближче. Та й християнська релігія і її догма "непротивлення злу” аже ніяк не сприяє патріотичному вихованню молоді та й задача християнства – насаджування рабської покори, що аж ніяк не пропагує героїку. Чи так уже випадково українці останні роки пам’ятають лише поразки та трагедії і оплакують їх, не пам’ятаючи перемог і героїки і не співуючи їх. А так зване свято Покрови – це взагалі безглуздя – святкувати поразку руського княжого флоту біля берегів рабовласницького Констатинополя може лише абсолютний дурень, невіглас чи яничар!  От, мабуть, тому й досі "покривають” нас, українців, своїм бусурманським "матом” "братья во крестє” із-за Хутора Михайлівського.

Водночас, маючи релігійні переконання наших Пророків Шевченка та Франка, я шанобливо ставлюся до всіх тих, хто дійсно є щиро віруючим, бо на жаль, «...Комсомольске юдове лайно на другий день пішло молитись Богу, нове поцілувавши знамено!..” Так писав студент у своєму вірші із Іршави, що в Закарпатті (газета "Клич”, 1995 рік), – стало модним показушно бити поклони на перехресті "Не бий поклони на перехрестях...”із Євангелій). Але оскільки наші предки щиро вірили, що Датель Буття любить дітей своїх, русичів, котрі зі зброєю в руках гинуть за рідний край, то безперечно, що наше Товариство повинно підтримувати таку релігію, бо вона відроджує шляхетну, героїчну вдачу русича-укранця. А отже, принаймні, газета "Клич нації” буде співпрацювати з тими, хто відроджує кращі традиції наших предків, і сподіваюся що більшість із вас підтримають цю мою думку. Але вирішувати вам. Та національну державу не вимолюють – її виборюють і, по суті, від християнства в сучасному світі, як писав Ніцше, нічого не залишилося окрім назви, після того, як "воно було тричі сфальшоване ще на початку н.е.” (Ф. Ніцше "Жадання влади, критика християнства”). І чи варто називати християнством те, що суперечить самим пропвідям Ісуса? З хестом на шиї катували монахи-інквизитори невинних людей, з хрестом на шиї вбивали хрестоносці і грабували цілі континенти, з хрестом на поясі –«Got mit uns!» – несли смерть народам гітлерівці, не згірше більшовицької голоти.

Зрештою, Бог один, а лише розуміння Бога різне і кожен народ розуміє його по своєму і наділяє його своїми національними рисами. В жидів він старий, неохайний, мстивий, кровожерний ("їже цей хліб, бо це тіло моє; пийте це вино, бо це кров моя”). Бо коли людина не може пояснити собі те чи інше явище – вона придумує собі богів, відповідальних за всі паскудства людини, бо "жодна волосина не впаде з голови людини, без волі на те Господа…” 21-е століття крокує світом. Уже давно ракети пробили "небесну твердь”... та залишимо релігійну міфотворчу діяльність теологам, а нам належить нести ту ношу, яку ми самі звалили собі на плечі. Тому до політичної праці, друзі, наснаги нам у цій благородній справі! І будьмо націоналістами не словом, а чином, як заповідав Дмитро Донцов.

20 листопада 2010 року