На прес-конференції 08 липня 2011 року, відповідаючи на запитання журналіста "Української правди" Мустафи Найєма стосовно Межигір'я, очевидно виведений з рівноваги Віктор Янукович сказав таке: "а якщо вам треба господарі – то пошукайте їх. Переконаний, що вони знайдуться. Вони інколи приїжджають в Україну" (відео можна подивитися тут: http://www.pravda.com.ua/news/2011/07/8/6368272/).

Нервова реакція на очевидне запитання, до спокійної відповіді на яке заздалегідь можна було б підготуватися, ілюструє як інтелектуальну і нервову слабкість Януковича, так і неспроможність його прес-службістів, піарників та інших іміджмейкерів, але то окрема тема і в контексті – другорядна.

Важливим є інше. У прямому етері, перед всією Україною особа, котра вважається і вже точно вважає себе президентом України прямим же текстом визнала – її, цю найвищу посадову особу держави, утримують, цілком чи частково, іноземці або якісь невідомі емігранти.

Думаю, що у будь-якій цивілізованій країні таке визнання керівника держави спричинило би скандал, загальносуспільне збурення, розслідування, відставку і, можливо, тюрму - адже тут негарно тхне не лише корупцією, але і конфліктом інтересів людини, котра поставлена керувати державою і при тому отримує на невідомих умовах блага, послуги тощо від невідомих закордонних осіб. Іншими словами – тхне прямою загрозою національній безпеці.

Проте ми живемо в теперішній Україні, де національна безпека сприймається владоможцями як безпека власного "стабільного" буття, а суспільним загалом – як незрозуміла абстракція, не варта уваги, хоча б віддалено порівняної з увагою до шустер-шоу та російських серіалів. Відтак охоронець глави держави може виявитися російським громадянином, глава держави – іноземним утриманцем, а сама держава – товариством з обмеженою відповідальністю, де частки належать кільком ОПГ (організованим політичним угрупованням) та російському інвестору - суспільство проковтне.

Власне, саме на це вони і розраховують.

Олександр Северин, к.ю.н.