Я – одна з тих, хто їсть борщ і сало, бо це, по-перше, для мене дуже
смачно, а по-друге, я з дитинства звикла до цієї їжі, а не тому, що це
робить мене більшою патріоткою, ніж я є. Я розмовляю українською, бо я
думаю цією мовою і тому, що це моя рідна мова, а не через те, що хочу
продемонструвати свій національний "колір" і щось цим довести. Я – серед
тих, для кого Буковель не гірший за Куршавель, а Галичина і Донбас
однаково важливі і дорогі мені як частини моєї України.
Але я не
перетворюю це на фанатизм, не кричу і не рву на собі сорочку, доводячи
усім, що саме так воно є. І кожна справжня свідома людина буде ревно
плекати любов і захоплення своєю країною в серці: надто це вже сакральні
речі, не для трибуни вони створені. Свободу духу і тіла не можна
прописати в програмі, не можна її відчути, закутавшись у державний стяг
або з'ївши кілограм вареників. І хоч горохом у стіну, але не буде
дівчина більшою українкою, якщо її називати Марічкою, а не Машею...
І
те, наскільки ми є або будемо незалежними і справжніми, вже ніяк не
залежить ані від назви політичної сили, ані від її красномовності, і
навряд чи нам подарує полегшення і дасть зиску тягнибокова мода – затхла
пародія на автономний націоналізм.
Свобода від чого? Свобода для чого і кого?
Що
це – черговий вдало підібраний образ волі і ребрендинґ у всіх на очах
або ж підміна понять? Генератори квазіпатріотизму і національного
розколу використовують одвічні істини та ідеали, граються національними
почуттями, займаються окозамилюванням відомими гаслами, завойовуванням
виборців, апелюючи до ідей історичних героїв, постійно піарячи і
прикрашаючи себе авторитетом таких постатей минувшини, як Степан
Бандера, Микола Міхновський, Дмитро Донцов. "Свобода" примітивно
використовує і той факт, що ці імена і прізвища відомі загалу й
однозначно асоціюються з чимось суто українським, з таким собі
постаментом самої справедливості і щирого націоналізму, але насправді це
грим, лялька задля задоволення і заспокоєння поверхневих духовних
потреб недалекого українофіла. Тягнибокове партійне товариство є нічим
іншим, як ідеологічно аморфними правими радикалами, що завербували до
себе якихось футбольних хуліганів, які зроду-віку не цікавляться
історією, а також назбирали так званих "традиційних" націоналістів –
колишніх членів КУНу, Руху, УНП і т.д. А отже говорити про достойний
ареал підтримки цієї сили також не доводиться.
Свобода – партія "з яйцями", але без голови
Свобода
не може існувати сама по собі. Називатися вільними – це ще не значить
вміти ними бути і правильно давати раду вольності. Зрештою, хоч в чомусь
пан Тягнибок показав свою майстерність – вправлятись скальпелем, і
навички розчленовування теж підтвердив... Щоправда, об'єкт знущань трохи
сплутав. Будучи хірургом за освітою, очільник "свободівців" так
прооперував українські області, що поклав початок міжрегіональній
ворожнечі, нагадав і загострив протистояння Схід-Захід.
Агресивна
риторика верхівки партії викликає занепокоєння не лише у пересічних
громадян, особливо – з Півдня і Сходу України, але й у експертів. Так,
політолог Андреас Умланд відзначає, що потрапляння в органи влади цих
ультраправих може вкрай негативно відбитися на іміджі країни у Європі
("Главред", N41 від 11 жовтня 2010р.). Крім того експерт у своїй
публікації "Напередодні змін: про політичний зліт "Свободи"
(http://www.pravda.com.ua/articles/2010/10/26/5515140/) зауважує, що
партія є членом так званого Альянсу європейських національних рухів, до
якого входять європейські право радикальні й просто екстремістські
партії, серед яких – угорські й румунські, що ставлять за мету
"повернення етнічних угорських і румунських територій, що наразі
належать Україні".
Українські націоналісти чи галицькі шовіністи?
У
такому контексті не можна змовчати про "свободівського" майстра
лиходійств, горезвісного "журналіста" Олександра Аронця, який посіяв
внутрішньоукраїнські чвари, протиставляючи українців з різних регіонів
одне одному. Крім того, Аронець відомий тим, що саме його підозрювали у
зламі серверів (фактично – кібер-атака, в Європі за таке дають до 10
років ґратів) та поливанні неправдивими помиями журналіста, лідера ГО
"Покоління Майдану" Богдана Ковальчука після того, як той розмістив
розгромну статтю ""Свобода" зсередини" на сайті "Український погляд"
(http://www.ukrpohliad.org/news.php/news/1657).
Зверхність
галицького за походженням керівництва і "членства середньої ланки"
партії в особах Тягнибока, Фаріон, Панькевича і т.д., ігнорування ним
специфіки південних і східних регіонів, зневага до того ж Донбасу з боку
згаданого Аронця в його публікаціях на "Українській правді" (наприклад,
"Донбас-сісі", де, знову ж, пан автор показує зверхність над іншими
людьми та використовує, напевно, ним же створену брехню для очорнення
конкретних осіб) не може не викликати зворотної реакції в українців, що
мешкають на схід від Збруча. Таким чином, розкол суспільства лише
поглиблюється. І щось це аж ніяк не схоже на праведні бажання
"свободівців" об'єднати країну.
Свобода совку!
Власне,
не треба далеко ходити і щось глибоко аналізувати. Достатньо у "ґуґла"
запитати електронну адресу "вільної" партії і там вже знайти конкретно
прописані чорним по білому реальні плани на майбутнє тягнибоківського
ложа. Тут можна розгледіти, що серед клумб загальнокультурних і
національних ідей є й радянські прапорці: пункти про перехід великих
підприємств у державну власність, мораторій на продаж землі,
позаблоковий статус – тези, за якими партія повністю тотожна своїм
нібито ідеологічним опонентам – комуністам. Але тут немає нічого
дивного, це лише вітер змін і поява нових "трендів" постмодерністського
характеру. Таке поєднання націоналізму і комуністичних ідей, спираючись
на приклад Північної Кореї, є нормальним явищем для неонацистської
ідеології.
Позбавляє німбу політичну спілку й такий беззаперечний
факт, що свободівське компанійство, попри всі свої "смачні" заяви, по
цей день знає, що таке вождизм і подвійні стандарти. Скандал з Башуком
(помічений в одностатевих зв'язках) – зайве тому підтвердження. Невдала
кадрова політика – також одна з причин того, що навіть об'єктивно благі
намагання обертаються невдачею. Найяскравіший приклад – вибори до
Тернопільської обласної ради, голова якої – уродженець Бердянська
Олексій Кайда – був "виписаний" перед дочасними виборами 2009 року зі
Львова, де він мав місцеве депутатство, бо у ВО "Свобода" в цій області
не знайшлося гідної людини на посаду керівника осередку.
Керівники
"Свободи" – Тягнибок, Мохник і ко – надають перевагу поставити всюди
"своїх" людей, навіть якщо вони не розуміють специфіку регіону, куди їх
направляють, або просто банально не вміють керувати. Так, зокрема, було в
Херсонській області перед президентськими виборами 2010-го, коли
керівники партії сформували місцеву команду з недосвідчених
маловпливових радикалізованих молодиків, відмовивши більш досвідченій
команді місцевих патріотів, що запропонувала свою допомогу за півроку до
виборів, коли осередок іще перебував у зародковому стані. А те, що в
прихильниках і навіть членах партії числяться відверто
напівлюмпенізовані елементи (читай – представники неонацистських
скінхедівських угруповань), яких приваблює ідея боротьби з нелегальними
мігрантами, що є частиною програми "Свободи", не є секретом. Замість
пошуку нормальних, освічених, свідомих справи кадрів, партія залучає до
своїх лав різних націонал-люмпенів, підключає зарубіжних хейтковерів та
інших маргіналів.
Адекватні люди ж тікають зі "Свободи", в тому
числі через те, що їх змушують працювати "за ідею" в той момент, коли
керівники отримують непогані за нинішніми мірками кошти.
Непрофесійні неонацисти?
Стає
ясним те, що "Свобода" – це ніщо інше як провокатори, підбурювачі в
національних костюмах, засмаковані "під наших". Приклад з "повчанням
дітям" від Фаріон – найкраще тому свідчення. А плакати на підтримку
дивізії Галичина, розвішані у Львові навесні 2009 р.? Нагадаємо,
незадовго до дати 9 травня на вулицях міста Лева почали масово
з'являтися сітілайти з плакатами такого змісту: "Українська дивізія
Галичина. Вони захищали Україну". Замовникам такої от "реклами" було
Всеукраїнське об'єднання "Свобода". Пригадується, тоді ця інформація
масово опинилася в українських та російських ЗМІ, один із російських
каналів навіть зняв цілий сюжет, принагідно приплівши сюди випадок в
одній зі шкіл Києва, де дітям задавали на уроці історії вивчити
агітаційну діяльність в нацистській Німеччині та згадали випадок, коли в
одному з сувенірних магазинів Києва нібито з'явилася в продажу лялька
Гітлера. От тепер і поставимо собі питання: "А кому вигідно це все?".
Тепер
ці псевдопатріоти лізуть своїми пазурами, щоб "навести лад" у державі,
хоча самі неспроможні на будь-які серйозні рішення і важливі кроки.
За
рік перебування при владі, переважно в Тернопільській області, ці
правителі спромоглися на декілька декларацій, на щось штибу місцевого
вшанування вже згаданої дивізії "Галичина", яка, до речі, хоч і
вважалася "українською", але при цьому була все ж СС, хай і не
каральною, а міліарною її частиною*.
То чого ж нам, простим
виборцям, чекати від такої сили? Хіба що включення графи
"національність" до квитанцій на оплату комунальних послуг та щоденних
бюлетенів "Маніфести, вимоги та ультиматуми Львівської обласної ради".
Здається, що на більше ці псевдонаціоналісти не здатні.
ВО "Свобода" як приклад теорії "керованих катастроф"
Успіх
об'єднання на місцевих виборах вже встиг викликати цілий вихор
невдоволення мешканців південних та східних областей України. Прозвучали
заклики "гнать "Свободу" поганой метлой". Представники провладних сил
вже закликали заборонити цю партію і українські націоналістичні
організації взагалі.
Та чи такою вже страшною є ВО "Свобода" для представників правлячих кіл?
Якщо
зважити всі "за" і "проти", то виходить, що ця ультраправа партія
(доречно говорити саме так, а не "націоналістична") є класичним
прикладом "теорії керованих катастроф". Відповідно до цієї теорії,
певний суб'єкт організовує якусь надзвичайну ситуацію, щоби скористатися
її наслідками. У випадку зі "Свободою" є певні сили, які зацікавлені
стравити населення різних регіонів країни між собою задля того, аби
утриматися при владі. В цьому випадку спрацьовує принцип "розділяй та
владарюй", який успішно застосовували політики ще від часів Давнього
Риму.
Тому візуальна радикальність "Свободи" є такою лише для
загалу – ви вже вибачте! – не надто вдумливих виборців. Бо, як влучно
зазначив відомий соціолог Олександр Вишняк, "не може єврей (!) Сергій
Надал, що став мером Тернополя від "Свободи", бути радикальним
українським націоналістом, натомість може грати його (радикального
націоналіста) роль" ("Країна", N42 від 5 листопада 2010 р.).
До
речі, навіть завдяки контроверсійним ідеям і гаслам, без відповідних
фінансових вливань отримати той результат, котрий нині має "Свобода",
дуже складно. Очевидно, що партія таки мала надійний фінансовий ресурс,
адже за вливаннями в агітаційну кампанію об'єднання мало чим поступилося
БЮТ і навіть змогло "переплюнути" "Нашу Україну". Звідки такі солідні
кошти? Версія про те, що партія перебуває на самофінансуванні у своїх
членів-представників малого та середнього бізнесу не є правдоподібною –
жоден серйозний бізнесмен навіть місцевого рівня не помічений в членстві
у цій партії.
Отже, кошти надає хтось інший – той, кому вигідно грати на протистоянні східних і західних регіонів України.
Уже
неодноразово з'являлися в пресі згадки про те, що "Свободу" фінансово
підтримує львівський олігарх Петро Димінський
(http://vgolos.com.ua/events/327.html), бізнес-партнер – УВАГА!!! –
Ріната Ахметова. Саме позицію Димінського активно лобіювала останнім
часом фракція "Свободи" у Львівській міській раді, особливо в питаннях
підготовки до "Євро-2012", коли пан Петро вступив у протистояння з
львівським міським головою Андрієм Садовим, аби пролобіювати свій бізнес
в світлі європейського футбольного форуму.
Варто тут також
зазначити, що в ЗМІ вже просочилася інформація, що фракція "Свободи" в
міськраді Львова почне свою діяльність з того, що намагатиметься зняти
переобраного мера. Натомість така фігура, як губернатор Львівщини Василь
Горбаль, друг ненависного галичанам Дмитра Табачника, готовий
спрацюватися зі "свободівцями" і не очікує від них якихось дій щодо
себе. Про це Горбаль заявив нещодавно в інтерв'ю лояльному до Партії
регіонів виданню "Сегодня".
Звичайно, версії про фінансування
нинішньою владою ВО "Свобода" ще треба довести, але диму без вогню не
буває. Більшість вітчизняних експертів вже напевне знають, за чиї кошти
партія досягла в принципі дуже неочікуваного успіху.
Прикро, але
сила, яка замість того, щоб стати взірцем респектабельного європейського
націоналізму, використовує постулати 30-х років, чим прирікає себе на
те, щоб бути фактором розколу, зброєю в руках чинної влади, ким
завгодно, але точно не тією партією, що довкола себе здатна згуртувати
українську націю у важкий для неї час. Хіба що "Свобода" змінить своє
керівництво і риторику. Поки ж нам варто дуже сильно подумати, чи
підтримувати цих горе-патріотів, підігруючи таким чином нинішній владі
та її "патронам" з Кремля.
*До речі, свого часу ОУН
під проводом Степана Бандери, куди входило і командування УПА, до яких
так любить сьогодні апелювати "Свобода", було різко проти формування
цієї дивізії і закликало українців, що до неї вступали, за першої
можливості зі здобутою зброєю в руках переходити на бік Української
Повстанської Армії.[/I
