Пропоную кілька фактів та показових цитат, які, на мою думку, ілюструють позицію Провідника ОУН, яку можна ретранслювати на актуальну для нас сьогоднішню дійсність.

 Насамперед згадаємо про хоча б ті епізодичні факти, які говорять нам про ставлення С.Бандери до виборчих перипетій, свідком, яких йому довелось бути. Загальновідомим є факт, що батько нашого Героя – о.Андрій Бандера був одним із активних прихильників Української Національно-Демократичної партії (УНДП) часів Західно-Української Народної Республіки, обирався від цієї політичної сили послом до парламенту ЗУНР у Станиславові.

Довідка. Українська Національно-Демократична партія (УНДП) — заснована в грудні 1899 у Львові, з колишніх членів Української Радикальної партії. Заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Грушевського, Володимира Охримовича, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Теофіла Окуневського, Теодора Савойки. Програма партії містила вимоги демократизації політичного життя в Австро-Угорщині з використанням легальних парламентських засобів; рівноправ'я українського і польського населення в Галичині.; створення українського Коронного краю; запровадження прогресивного податку, захист інтересів . Вона була найсильнішою галицькою партією в Укр. Нац. Раді ЗУНР і Генеральному Секретаріаті; до неї належав президент ЗУНР Євген Петрушевич і члени його уряду.

 Ще одним історичним епізодом, коли виявились політичні вподобання родини Бандерів , що стосується легальних виборів (само собою зрозуміло, що безпосередньо і Степан Бандера і його рідні були членами ОУН і дієвими українськими націоналістами), було його ставлення до виборів на Західній Україні в умовах польської окупації в міжвоєнний період. Вже тоді Степан Бандера розумів згубність соціалістичних утопій та поступок правлячому режиму, до яких вдавались більшість тогочасних політиків Галичини: «Не може більше повторитись лихо з 1917р., коли федералістична концепція сплутала будування української державности, приголомшила здоровий національно-політичний інститут народу й обеззброїла його перед большевицьким підступом і наступом…»

 Згодом Григір Мельник згадував про вибори 1924 року: «Сам Степан підтримував тоді радикальну партію, яка виступала проти виборчого блоку УНДО з жидами. В самому Угринові Старім , звідки походив Степан, радикали мали такий вплив, як у нас (на Стрийщині) УНДО».

 Хоча загалом у краї радикали не здобули особливих лаврів, але в рідному селі Бандери вони. на противагу проурядовому блоку «єдинка» - перемогли.

Довідка. Українська (Русько-українська) радикальна партія - перша політична партія на території України, заснована на І з’їзді, що відбувався 4-5 жовтня 1890 року у Львові. У 1919-1939 роках під час польської окупації Галичини УРП була однією з найбільш впливових серед легальних українських партій. У своїй діяльності РУРП прагнула поєднати відстоювання соціальних інтересів українських селян Галичини із захистом національних прав українського народу. У державотворенні стояли на позиціях "правдивого автономізму", вимагали вільного розвитку краю, збільшення самоврядування в Східній Галичині, проголошували напрямок на піднесення національної самосвідомості. Заявлалася позиція про повну незалежність "русько-українського народу" - єднання в незалежній державі з Наддніпрянською Україною.

 Щодо ставлення Степана Бандери до «виборів» на Україні  при совітах  - зайве багато говорити. Наводимо з цієї теми красномовну ілюстрацію.

img - 2L

На завершення наведемо кілька уривків зі статей Степана Бандери, які, як видається, так чи інакше стосуються нашої дійсності:

 «Наша внутрішньо-політична праця скерована на те, щоб дослівно охопити ввесь загал громадянства, щоб дійти до кожного українця, як причетного, так і непричетного до загального громадського життя, однаково — в рамцях того життя, чи поза ними, і незалежно від них.

Для того треба нашим членам входити в життя мас, в усі його вияви. Шукати різних зустрічей з людьми та цікавитися якнайбільшою кількістю їхніх справ.

…Зміст завжди остається незмінний, міняються лише зовнішні форми й практична постановка роботи» (ЗНАЧЕННЯ ШИРОКИХ МАС ТА ЇХ ОХОПЛЕННЯ)

 «Бити націоналістичний рух таки українськими руками — це головна напрямна большевицької диверсії. В осередку організування визвольної революції треба ставити кристалізацію, удосконалення і поширення серед мас націоналістичної ідеології, програми, визвольної концепції та підбирання, вирощування і формування на тій базі власної сили, її підстави — кадрів непохитних визнавців і борців.

Тільки поставивши перед українським народом цілком ясні, чисті безкомпромісові цілі визвольної національної революції, можна повести його на найтяжчу боротьбу, яка вимагає незмірних жертв і яка єдина може принести волю нації.

Наша визвольна концепція, ідеологія і програма українського націоналізму мусять чітко відбивати найістотніші прагнення українського народу, в найчистішій формі, без сторонніх і ворожих суґестій і викривлень, а одночасно формувати національно-політичну свідомість» (УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ, А НЕ ТІЛЬКИ ПРОТИРЕЖИМНИЙ РЕЗИСТАНС)

 «Жодна система, яка не хоче сама себе знищити, не виховує і не формує кадрів готових до революції проти неї.

Особливе значення має питання провідних кадрів революційної боротьби. Вони добираються з ширших дійових кадрів з-поміж таких людей, в яких найкраще визріє усвідомлення ідейного змісту і пляну національної революції, і які своїми особистими прикметами — характером, здібностями і вмінням надаються до провідних функцій.

Не всі люди, які в під-большевицькій дійсності поводяться пасивно, малоактивно, чи видаються тупими, є такими за своєю природою. Большевицька система багатьох з них такими зробила, або примусила такими прикидатися.

Найважливіше, докорінне діяння української національної революції полягає якраз у тому, що вона розіб'є ці кайдани, що ними ворог сковує українську людину так само, як цілу націю».

Плуг національної революції переоре ціле життя, а найважливіше — підійме на поверхню нові, придавлені сили, видвигне нові таланти, нові активні й провідні кадри» (ДО ПИТАННЯ ОСНОВНИХ КАДРІВ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ)

 «Однією з основних засад українського визвольно-революційного руху є опертя визвольної боротьби на власні сили українського народу. Протиставною до концепції власних сил є орієнтація на чужі сили та на коньюнктуру, створену іншими державами. Ріжниця між цими двома політичними напрямками часто затирається в сфері теоретичних деклярацій, але дуже виразно проявляється в практиці політичної дії»(ВЛАСНІ СИЛИ І КОНЬЮНКТУРА)

   У 1948 році, даючи перше інтерв’ю іноземним журналістам, на питання: «До якого державного ладу змагає ОУН?», Провідник ОУН відповів:

«До народоправства (демократії) і соціяльної справедливости». 

    Також Степан Бандера писав (корисно буде почитати тим, хто нервово сприймає будь-які зауваження щодо діяльності офіційної "опозиції", проголошує монополію на патріотизм і право захищати народні інтереси!):

 «Треба пам’ятати, що вибори як і ціла…політична акція, мають одну мету: служити українській нації зокрема її визвольній боротьбі, та для неї збирати, організовувати і якнайуспішніше застосовувати енергію, засоби і всі сили українства.

 Служити ж своїй батьківщині є обов’язком кожної людини української крови…

 Ми не думаємо кидати колод під ноги тому, хто, маючи до того дані, бере на себе відповідальність і хоче щиро, чесно працювати й служити добрій справі…Але не думаємо і допускати до попереднього стану й замовчувати безвідповідальність і неробство. А змагання у праці найкраще оздоровить наше життя, дасть природний добір сил, наочно виявить, хто чого вартий».