Історична істина завжди перемагає. Але шлях до перемоги буває дуже довгий і непростий. Іноді він розтягується на кілька століть. Буває, щоб розпізнати істину, потрібно тільки уважно придивитись до фактів і тверджень, пов`язаних з якоюсь теорією, і під прискіпливим поглядом дослідника воно не витримує і розсипається.

      Але коли ці факти чи теорії впроваджує якась впливова сила, тоді, якщо їх навіть обґрунтовано здолати, то залишається великий обшир народу, який продовжує у це вірити.

      Щось подібне ми спостерігаємо відносно походження українського народу. Наука давно довела, що український народ ближчий до чеського та хорватського а білоруський до литовського. А «об`єдінітелям» все це до лампочки! Вони все одно гнуть своє: східні слов`яни це три братніх народи: російський (обов`язково на першому місці!), білоруський  та український. І нічого на них не впливає, ніяка теорія, ніякі докази. Три братніх народи і все! Наче інші народи не братні.

      І дудять в цю дуду московські царі, більшовицькі генсеки, сучасні російські президенти. Ніхто навіть і не подумає, а з якого дива вони об`єднались навколо цього братського корита!

      Я колись у свій час дуже здивувався, що як не доторкнешся уважно до якоїсь історії російської або діяча російського, або взаємин між Україною і Росією, то все в цих фактах і теоріях летить шкереберть, майже нічого не зберігається перед неупередженим поглядом. Все фальсифікація і брехня.

      Колись прочитав в журналі «Огонёк» твердження російського історика, що, власне, історії, як науки, в Росії немає, бо вона тільки обслуговує найвищу верству населення країни. І це, як не прикро, дійсно так.

      Ще у 1648 році у Вестфальському мирному договорі Росія іменується як Magnus dux Moscoyiae, тобто, Велике Московське князівство. Де тут Росія? А Московія прийняла християнство на два віки пізніше від України, де тут тисячолітнє християнство у Росії, про яке так піклується, навіть переходячи усі благочестиві рамки, сучасний Кирило?

      Російський візантист ХІХ століття В.Васільєвський у свій час навіть сказав таке: «Так як Росія успадкувала всю спадщину  Візантії, то кожен православний став росіянином».

      Це як на теперішній Кубані: «Православний? Православний! Ну, значить ти вже росіянин!»

      Але, по-перше, спадщину Візантії успадкували і балканські слов`яни разом із Болгарією та Грецією. І з-за цього вони не вимагають вважати усіх росіян болгарами, греками чи сербами. А по-друге, вплив на Росію Візантії не такий вже і великий.

      Я в свій час на другому курсі вибрав тему курсової «Московський Кремль. Історія його виникнення». Часу було обмаль, тому, коли я написав чернетку курсової то поніс її зразу же показувати керівникові курсової доценту  кафедри історії СРСР Є.В.Сизоненко. Я там написав так, як було у московських хроніках: «Приїхали італійці і побудували Московський Кремль. Бо московіти не могли навіть кладки класти, все в них розсипалося і вище людського зросту нічого у них не виходило».

      Мій керівник уважно прочитала мій опус і наодинці мені сказала: «Розумієте, якщо ми так залишимо нашу з Вами роботу, то крім неприємностей, ми нічого не одержимо. Є багато відповідної літератури, я бачу, що ви її опрацювали, то йдіть за усталеними зразками і висновками. Московський Кремль це апофеоз архітектурного генія російського народу!»

      Отак я, може чи не в перший раз у своєму житті доторкнувся до фальсифікації історії. Я написав так, як сказала викладач. Здав і захистив курсову і пішов далі хисткими коридорами науки. І, як сказав Михайло Жванецький: «Все добре, тільки настрій зіпсувався!» Істориком, виявляється, бути важко. Завжди знаходяться люди, на догоду яких треба переписувати історію.

      Росіяни і досі вірять, що Кремль це вообче! Ось на таких моментах їх постійно ловлять.

      Але історія з Кремлем для мене на цьому не закінчилася. На четвертому курсі ми поїхали на музейну практику до Москви. І якогось дня нас повезли до Кремля. Вела екскурсію екскурсовод,середніх літ жінка, і розповідала нам про Кремль те, що я колись написав у своїй курсовій. Я слухав і посміхався, бо знав, що все це трішечки не так. Кремль вразив своєю старовиною і ми обходили його увесь, куди тільки нас пускали мовчазні охоронники. Але чого боятися правди?

      Навіть у виникненні Радянського Союзу у 1922 році є симптоматична брехня. З`їзд відбувся 30 грудня 1922 року у Москві. В ньому прийняли участь чотири радянські республіки: РСФРР (1727 депутатів), Українська СРР (364 депутат), Білоруська СРР (33 депутата) і Закавказька СФРР(91 депутат).

      Як вони голосували, я напишу трохи нижче. А ось візьміть калькулятор і спробуйте підрахувати, як це високе зібрання могло прийняти доленосне рішення для своїх народів, бо 1727 більше від 488, якщо ми складемо всі останніх депутатів.

      «Голосуйте, не голосуйте, а результат будет правильный!»

      Як в наш час, коли Засуха отримала на 10000 голосів менше і стала народним депутатом. Треба буде з неї стягнути всі преференції, які вона отримала і отримає від депутатства, коли суди стануть справжніми.

      І тепер я вам повідомляю, що під час голосування за створення СРСР делегації України і Закавказзя проголосували проти, Білорусь утрималась, і тільки Росія була за. Тобто тих же самих 1727 голосів проти 455. Ось вам радянська демократія, як найвища демократія у світі у дії!

      А скільки літературної патоки вилляли на голови людей з 1922 року і до сьогодні! А росіяни знову кажуть: «Нельзя резать по живому!» А воно ніколи не було живе і ціле!

      І останнє, чого я хотів торкнутися у своїх замітках.

      Назва Русь це притаманне Україні з давніх давен. І російським фальсифікаторам треба вже заспокоїтись і не оббріхувати власний народ, бо Русь це Україна, і Росія до цього немає ніякого відношення.

      Не хоче називатися Московією, як було до Петра І, обрала собі свою нову назву – Росія, - хай буде так, як кажуть, - вольному воля! Але не лізьте до нас і не кажіть, що Росія це Київ, Київська держава і таке інше. Живіть на своїй землі. Вам її вистачить.

      А наш народ поступив мудро і шляхетно. Побачив намагання своїх сусідів відібрати все, навіть назву народу і державу і перейменував наші землі у красиву назву – Україна!

      Бо ми були Руссю і залишаємося Руссю і сьогодні, без Росії. На цьому стояли, стоїмо і будемо стояти!

Виченд Тутс