Нове приміщення кіровоградського театру імені М. Кропивницького, збудоване в рекордний, як для таких об’єктів, термін, вражає не тільки незвичним кольором, а й масштабами. За рахунок розширення фасаду та бокових прибудов воно не загубилося серед історичних приміщень вулиці Дворцової. Здавалося б, у кіровоградців з’явився зайвий привід пишатися своїм містом, його архітектурними пам’ятками, однак ейфорія захоплення почала зникати, коли прийшло усвідомлення того, що від театру військового інженера Трамбицького, спорудженого в другій половині позаминулого століття, фактично нічого не залишилося. Скопійовано лише окремі деталі фасаду та інтер’єру, відсутня характерна для старого залу акустика, оскільки проект з її відтворення не розроблявся тощо.

Першим критично про новий театр висловився професор архітектури Львівської політехніки Віктор Проскуряков, головний аргумент якого – «історичні театри повинні бути відбудованими такими, як вони були». Він указав також на ряд прорахунків проектувальників і будівельників, які вже, на жаль, не можна усунути. Сьогодні пересічні кіровоградці бачать тріщини на колонах та в інших місцях (фото внизу), відчувають певні незручності з паркуванням транспорту та висловлюють здивування з приводу площі перед театром. Дехто в своїх розмірковуваннях і взагалі йде далі, вбачаючи існування якогось таємного плану, згідно з яким театр має стати одним із об’єктів культурно-розважального комплексу. Як докази наводяться недавні наміри прибрати до рук філармонію, парк Ковалівський і навіть одну з казарм. Оскільки приміщення театру не є пам’яткою архітектури, кажуть вони, не можна виключати його приватизацію в майбутньому. Говорити, що таке можливе, язик не повертається, але згадаймо, що при театрі побудовано ресторан, доходи від якого не є доходами театру, а потім ще й узаконено його спеціальним указом президента. Тобто для властьімущих немає сьогодні нічого неможливого.

Словом, підстав для сумнівів маємо чимало. Щоб спростувати або ж підтвердити їх, ми звернулися до відомих кіровоградських архітекторів, авторів багатьох об’єктів, споруджених у Кіровограді й області, Людмили Харламової та Олександра Постолатія.

Людмила Харламова нагадала, що Трамбицький не був архітектором, а тому збудований ним театр мав низку суттєвих недоліків. Зокрема, фактично були відсутні приміщення вхідної групи – фойє, кулуари, роздягальні (згадаймо знамените: театр розпочинається з вішалки), туалети; все це займало всього близько шістдесяти квадратних метрів, що при наявності зали на кілька сотень чоловік украй недостатньо. Бокові прибудови з’явилися лише в п’ятдесяті роки минулого століття. Тобто спочатку це було прямокутне приміщення без зручностей, і навіть евакуація глядачів верхніх ярусів здійснювалася по зовнішніх металевих сходах. Зрозуміло, що такого в сучасному театрі не може бути. Тому, коли в 2001-2002 роках розглядалися проектні варіанти, як поліпшити умови для глядачів, пропонувалися різні версії: розширення то в бік скверу, то в бік вулиці Орджонікідзе. Зупинилися на варіанті, коли копіювався й пересувався фасад, за рахунок чого можна було забезпечити наявність обов’язкових для театру приміщень.

Один із варіантів пропонувала Людмила Вікторівна разом із колегою Іриною Дрофою, згідно з яким з метою збереження історичного приміщення пропонувалося надбудувати над ним оболонку. Однак, зізнається архітектор, розміри накриття потребували розширення території, вони не були співмірними з площею, а хотілося зберегти навіть історичну бруківку перед входом. Тому ми й погодилися, що цей варіант не може бути прийнятним.

На думку архітектора, відмова від спроби збереження автентичності приміщення диктувалася ще й тим, що приміщення театру не було навіть пам’яткою архітектури. Його цінність полягала тільки в тому, що тут виступали засновники українського професійного театру. До того ж, ще наприкінці дев’яностих років минулого століття було виявлено ознаки аварійності, усунути які тоді не вдалося. Тобто зберегти приміщення театру, нічого в ньому не змінивши, очевидно, було не можливо.

Такої ж думки й Олександр Постолатій.

– Навіть якби вдалося відновити театр у початковому його вигляді, – сказав він, – пожежники і всі інші служби не дозволили б його експлуатацію. Не схотіли б працювати в ньому й артисти, оскільки колишня сцена не була обладнана механізмами для підйому декорацій. Щоб розмістити там сучасні механізми, потрібно було вносити суттєві зміни в план будівлі.

На запитання, як він оцінюєте якість будівельних робіт, про що сьогодні не безпідставно пишуть деякі видання, Олександр Олександрович зазначив, що відповідь на це запитання мають давати відповідні фахівці. Що ж до оцінки архітектури споруди, то вона, на його погляд, непогана. Претензії в нього до благоустрою театральної площі – зроблено його не професійно, а деякі елементи взагалі абсурдні.

– Площа має вигляд «вісімки» – два з’єднані кола, що чомусь обставлені лавками, – й через те нагадує мені військовий плац для марширування. Але що можна побачити з лавок, коли ніхто не марширує? Можливо, там планується проводити тренування учасників «Майдансу», але ж цей проект, не виключено, вже канув у Лету. Навіть неозброєним оком можна помітити, що ті два кола теж неспівмірні театру, – зазначив архітектор.

Людмила Харламова звернула увагу на те, що, роблячи благоустрій, будівельники знищили майже всю зелень перед театром – залишили тільки те, що не потрібно було залишати. А потім фахівці детально зупинилися на прорахунках, допущених при проектуванні й будівництві площі.

Олександр Постолатій: У даному випадку не враховано наявність трьох візуальних ліній. Одна з них проходить по центру вулиці Дворцової, друга – по центральній алеї парку Ковалівського, третя – по осі театру й веде до його головного входу. Всі ці три лінії сходяться в одній точці, приблизно там, де зроблена імітація клумби. Тут напрошується щось об’ємніше – скульптурна композиція, фонтан, ротонда. Тобто мало бути те, на чому зупинявся б погляд. Тому що коли ми дивимося з вулиці Дворцової, то театр стоїть на лінії забудови всіх споруд, і ми його майже не бачимо. При виході з театру наш погляд упирається в паркан військової частини. Водночас, коли ми йдемо центральною алеєю парку, наш погляд сковзає майже повз театр.

Людмила Харламова: Найобразливіше те, що участь у конкурсі з благоустрою взяла найбільша кількість архітекторів – більше десяти, тобто такої зацікавленості не було давно. Але проект, який визнали найкращим, не був узятий за основу для подальшої розробки. Вийшло так, що конкурс виграли одні, розробляли інші, а керували роботами треті. Фактично маємо енний варіант. Відчуваю, що в архітекторів навіть пропало бажання брати коли-небудь участь у подібних конкурсах.

Олександр Постолатій: Про те, що над благоустроєм не попрацювали професіонали, свідчить, зокрема, відсутність місця для паркування. Сьогодні це актуально, бо, як показують дослідження, кожний п’ятий-сьомий глядач приїздить у театр на власному транспорті. Треба було вирішити й питання пам’ятника воїнам-визволителям, що знаходиться нині в сквері. Той сквер мав би відповідати своєму розташуванню, тобто бути театральним сквером. Можна його зробити й сквером паркової скульптури, що дуже модно сьогодні в багатьох європейських містах. Навіть щось на зразок музеїв під відкритим небом. Тим паче, що в Кіровограді достатньо творчих сил, аби сквер наповнити творами мистецтва. Згадаймо долю «Двірника», що стояв біля головпоштамту – його прибрали, бо виявилося, що стояв він на чиїсь землі, а він вартий був уваги.

Олександр Олександрович звернув увагу й на таку деталь. До входу в театр ведуть три рівнозначні дороги, водночас на якійсь із них мало б бути зроблено акцент. Людина, сказав він, яка йде в театр, має бачити, яка з них головна, спрямовуюча. І щодо плитки, якою вимощено площу. Дуже багато її з рваною поверхнею, а це не зручно для пішоходів. Та найбільше здивував архітектора полірований граніт при вході.

– На нього можна було б, як мовиться, закрити очі, – сказав він, – але ж з нього зроблено й пандус. Це не відповідає державним будівельним нормам. Полірований граніт може використовуватися лише всередині приміщення, і в жодному разі – не для інвалідної доріжки: скористатися нею буде вкрай важко навіть за сухої погоди, не кажучи вже про ожеледицю. Для цього використовується термооброблений шорсткий граніт. Не виправдане, на міг погляд, і застосування на площі великої кількості плитки з рваною поверхнею. А ще мощення має вказувати на головний напрямок, чого чомусь не було враховано. Намагалися за рахунок плитки «наблизити» дев’ятнадцяте століття, та й то не вдало. Загалом, можна сказати, що площі як такої, немає, є лише плац для марширування.

– Уявіть, яка там буде спека влітку, адже ні фонтана, ні дерев, в тіні яких можна було сховатися від сонця, там немає. Це буде розжарена сковорідка, – додала Людмила Вікторівна .

На моє запитання, чи можна ще виправити зазначені прорахунки, архітектори зазначили: можна, але за дуже великі кошти, бо треба багато чого зруйнувати. Іншими словами – потрібен новий проект, тільки ж хто тепер на це погодиться?

Зрозуміло, що ця розмова торкнулася лише частини проблем, пов’язаних із будівництвом театру. Очевидно, ще не раз будуть приводи поговорити, зокрема, про якість робіт. Ось днями кіровоградський інтернетсайт «Гречка» розмістив світлини вражаючої халтури, на усунення якої, звичайно ж, вимагатимуться додаткові кошти. До речі, про кошти. Якби реконструкцію було виконано наприкінці дев’яностих років, коли виявили аварійний стан приміщення, це обійшлося б менше, ніж у десять мільйонів гривень. Тепер вона коштувала платникам податків 160 мільйонів гривень, і це, як мовиться, ще не вечір. Заради об’єктивності треба зазначити й таке: у неякісній роботі будівельники винні менше, ніж Верховна Рада, яка призначила вибори на 28 жовтня. Жарти жартами, але кіровоградська влада поспішала до цієї дати здати театр в експлуатацію й отримати дивіденди у вигляді голосів виборців за Партію регіонів та її висуванця по Кіровоградському виборчому округу.

І останнє. Про «китайський слід» у спорудженні театру. Кажуть, що чимало оздоблюваних матеріалів завезено саме з Китаю. Серед них – і композиція з трьох муз на фронтоні, оригінал якої колись заради розваги розстріляли п’яні більшовики. Попри пряме своє призначення, вона ще й слугуватиме нам таким собі нагадуванням про нашу непрофесійність, головотяпство, прожектерство, відсутність елементарної гідності і тому подібне, адже схожість її з оригіналом лише приблизна.

Коли верстався номер

Будівельники мають усунути огріхи своєї роботи на будівлі театру ім. М. Кропивницького. На цьому наголосив голова облдержадміністрації Андрій Ніколаєнко днями під час апаратної наради. Він зауважив, що зима, зокрема, часті аномальні зміни температури і погоди взагалі, показали деякі огріхи у роботі будівельників на самій будівлі театру ім. М. Кропивницького, і за гарантійними зобов’язаннями, вони повинні їх усунути. А тому відповідні роботи мають розпочатися за стабільного потепління. Проконтролювати процес Андрій Ніколаєнко доручив управлінню капітального будівництва облдержадміністрації.

Валерій М’ЯТОВИЧ