Выдающийся оружейник мира А. Ткаленко В
Украине, по моему личному мнению, есть два оружейных мастера мирового
уровня. Пусть не обижаются многочисленные фаны холодного оружия... Это
Владимир Остапович - директор центра "Булат НВР", организовавший
производство из настоящей булатной стали и Александр Ткаленко, достигший
невероятных высот в златоустовской технике. Опять же, без обид,
остальным нужно изучать их опыт и равняться на лидеров!
«Вы, батенька, или
трусы оденьте, или крестик снимите!».
Репліка в громадській лазні до
обрізаного єврея.
Останнім
часом з’явилося багато публікацій про стан в музеї Пирогово. Невже нікому нема
діла до того, що найбільший скансен у Європі перетворюють у велетенську
божевільню, пирогівську «палату №6» та, одночасно, «оффшорну» зону розкрадання
коштів?
Керівник центру "Булат НВР" і директор Музею
булатної зброї Володимир Остапович запросив нас на виставку "Майстер
Клинок", що відбулася у Києві. Показав нові унікальні вироби.
Подробиці на сайті Музею булатної зброї...
Пишуть
гімн Партії снайперів. І не бояться! Дивно! Довела стабільність?
Написав Сашко Положинський. Сумнівається... Не треба сумніватися! Всі
доживуть до смерті. Дехто до старості...
Точкою відліку історії гурту ТАРТАК є 1996-й рік. Саме тоді
новостворений проект бере участь у відбірковому турі фестивалю «Червона
Рута», на якому незабаром з впевненістю перемагає. Презентувавши на
фестивалі пісні «О-ля-ля», «Подаруй Мені Кохання» та «Божевільні Танці»,
ТАРТАК стає лауреатом 1-ї премії в жанрі танцювальної музики.
Наприкінці 1997-го року до Сашка Положинського та Василя
Зінкевича-молодшого, які на той момент і складали гурт, а скоріше –
просто дует, долучилися два Андрія: Андрій Благун – клавішник – та
гітарист Андрій «Муха» Самойло. У цьому складі на початку 1998-го року
ТАРТАКівці й проїхали по всій Україні як переможці фестивалю «Червона
Рута-97».
Події в
найбільшому скансені Європи – Нацмузеї Пирогово, перейшли до
кримінально-силової фази. Як вже повідомляли ЗМІ, оприлюднено листа КРУ, де
зафіксовані гігантські крадіжки і фінансові порушення нинішнього керівництва
музею. Зрозуміло, такі речі не повинні минути безкарно – адже на очах у тисяч
туристів з десятків країн, музей натурально перетворюється на купу дров і
згарищ. З територією у сотню гектарів в межах столиці. Почалася тиха паніка. У
декого не витримали нерви.
Зовнішнєляльководство без прикрас або не буває гарних
лихварів В
Україні негаразди. Нам завжди чогось бракує. Найбільше чесних, порядних і
самовідданих українців, для яких головне Україна.Не вистачає тих, які вмикаючи розум, на
перше місце ставлять не себе та свої інтереси. Не вистачає жертовних,
розсудливих і безстрашних. Не вистачає тих, хто не може бути лихварем на горі
своєї Батьківщини. Лихварі завжди жируюють на чужому горі. Істина, як аксіома,
яку важко заперечити. Але Україна все більше суне шию у зашморг зовнішніх кредитів, все частіше навіщаючи
різних лихварів.Якщо ж хтось з економістів не розуміє суті цього питання, то
одне з двох: він має слабкі розумові здібності або ж працює на ту саму систему,
яка за допомогою кредитів закабаляє держави.
(Кому догоджає Президент України – Барозо, Путіну чи обом разом?) Абсурдна
традиційна, з часів Кучми, багатовекторність українських президентів
часто-густо ставить їх в досить принизливу ситуацію. Взяти б для
прикладу і майбутній саміт глав держав, котрий має відбутися в Києві з
нагоди 25 – річчя Чорнобильської трагедії, який поставив Віктора
Федоровича перед складним ребусом з якого, вочевидь, без втрат іміджу
України йому не виплутатися. Не запросити
президента найближчої сусідки, Білорусії Олександра Лукашенка, було би
взагалі безглуздо і непорядно з боку Президента України.
